«Окупаційна «ревізія» українських символів у Криму»


Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Немовби за іронією долі, 1 квітня «голова республіки Крим» Сергій Аксьонов привселюдно відповів[1]на «звернення стурбованих громадян», обурених наявністю в Армянськ вулиці, названої на честь засновника Народного Руху України В’ячеслава Чорновола – «одного з лідерів українського націоналістичного руху». Для Аксьонова та його однодумців абсолютно неприпустимим є те, щоб у «російському» Криму залишалися символи, присвячені людям, так чи інакше пов’язаним з «українським нацизмом» (оксюморон, який існує хіба що в головах натхненників і призвідців «спецоперації» проти України) та «реалізацією проекту України як анти-Росії».

Здавалося б – стільки уваги містечку на півночі Криму, де знайшлася чи не єдина на весь півострів вулиця на честь українського державного діяча нової доби. Хоча, зрештою, багато хто дізнався, що в провінційному Армянську є вулиця Чорновола. Поки що є. Кримський «керманич» вже скомандував перейменувати її на честь «сто двадцять шостої окремої Горлівської двічі Червонознаменної, ордена Суворова бригади берегової оборони» ЧФ РФ – тієї, склад якої зрадив Україну і перейшов на бік окупанта навесні 2014 року і яка за 8 років узяла участь у повномасштабному вторгненні РФ до України. І якій очільник держави-окупанта Путін своїм указом 28 березня присвоїв звання гвардійської. Є така традиція в російських головнокомандувачів – називати «гвардійськими» розгромлені військові підрозділи: за тиждень до отримання звання бригада отримала від ЗСУ нищівної поразки, після чого до села Перевальне Сімферопольського району приїхало близько сотні трун.

Верховна Рада АР Крим до окупації Криму. ФОТО: Вікепедія
Однак «голова Криму» Аксьонов, вочевидь, у такі подробиці вирішив не вдаватися і запропонував регіональній «владі» провести «ревізію» на предмет виявлення українських «символів» у населених пунктах окупованого півострова. Втім, його ініціативи викликали захват далеко не в усіх мешканців Криму – зокрема, хоча б тому, що на ці «символи» роками не звертали уваги, а тепер мешканцям перейменованих вулиць доведеться переробляти «документи». Та й заходи відберуть з і так дефіцитного бюджету кошти, які могли б піти на значно доречніші потреби. До того ж, не всі висловлюють бажання «переписувати історію через зміну поглядів». Словом, усі ті тези, що супроводжували процеси декомунізації на материковій Україні. Не раз лунали критичні зауваження щодо нової назви вулиці Чорновола в Армянську, яку доведеться «п’ять хвилин вимовляти на тверезу голову» – як і деякі інші чудернацькі кримські топоніми, на кшталт «вулиця 50 років радянської влади». Сюрпризом виявилося й те, що світлої пам’яті В’ячеслав Чорновіл «не зробив нічого поганого» ані Україні, ані Кримові.

Окрему дискусію спричинило порушене питання щодо відновлення кримськотатарських історичних назв на окупованому півострові – яке у відповідь викликало побажання «всіх татар зі споконвічно російського Криму якнайшвидше прибрати до Сибіру, цілину піднімати», бо «забагато волі їм дали». При цьому ініціатори подібних планів не забули «пом’янути незлим тихим словом» українських «націоналістів» і «бандерівців», яких наразі буцімто викорінюють російські мародери.

Та повернімося до «слідів України», які вже дев’ятий рік ніяк не вичистять до кінця з окупованого Криму – попри всі бажання та наміри. Той же Аксьонов, який сам напередодні російської окупації Криму клявся у вірності Україні, вже наприкінці 2015 року бідкався, що «постукраїнський менталітет» і «ідеологію, яка була в українському Криму», з голів деяких «посадових осіб» можна «вивітрити» тільки показовими затриманнями.[2]Як би він не розпинався на кожному кроці, що більшість кримчан «радіє історичному возз’єднанню з Росією» – та варто лиш покласти квіти до пам’ятника Шевченкові, як його тут же оточує «поліція», часом затримуючи тих, хто їх поклав. Можна було б також пригадати, як у 2017 році Аксьонов під час відвідин Керчі побачив на одному з місцевих пляжів урни, пофарбовані у кольори українського прапора, і назвав це забарвлення «антидержавним» та запропонував оштрафувати місцеву «владу» на 5 мільйонів рублів «за порушення екології та образу естетики»[3], після чого «заступник голови міської адміністрації» Керчі Ділявер Мельгазієв відзвітував, що урни перефарбовано у «нейтральний» колір.[4]

Кримський академічний український музичний театр в Смферополі в період окупації Криму. ФОТО з відкритих джерел
Боротьба зі «спадщиною клятого минулого» в Криму почалася восени 2014 року – якщо не раніше. Тоді з назви Кримського Академічного Українського музичного театру було викинуте слово «український», а з його репертуару – українські постановки. «Академічною» стала й Українська гімназія у Сімферополі, ситуацію в якій довели до того, що на навчання українською мовою у 2014-2015 навчальному році надійшла лише одна заява. Єдину в Ялті школу з українською мовою викладання – навчально-виховне об’єднання №15 «Українська садок-школа-гімназія» імені Степана Руданського – також позбавили імені класика (дивно, що його могилу в місті ще не зрівняли з землею); така ж доля чекала й на гімназію №5 імені Лесі Українки в Севастополі.

Тим не менше, раз у раз кримська «влада» немовби виходила з летаргійного сну і продовжувала «боротьбу» – в тому числі з ненавистю і диким озлобленням ледь не особисто викорчовуючи дороговкази українською мовою. Незважаючи на те, що українські теле- і радіопередачі були вимкнені у Криму ще в березні 2014 року, під час окупації, в листопаді 2015 року «голова Криму» Сергій Аксьонов віддав тогочасному кримському «міністрові» внутрішньої політики, інформації та зв’язку Дмитрові Полонському наказ виключити будь-яку появу українських каналів на території півострова: «Українські ЗМІ зачистіть як клас, щоб я не чув, що хтось переглядає ці незрозумілі телепередачі. «На добраніч, малята» нехай дивляться». Втім, за повідомленнями інших джерел, фраза «голови Криму» пролунала інакше – «Щоб навіть я не чув, що хтось переглядає ці телепередачі українською мовою, якої особисто я абсолютно не розумію».[5]Таку реакцію викликало повідомлення «депутата» кримської «держради» Олексія Черняка про виявлені випадки трансляції українських ЗМІ в Армянську та Джанкої.[6]

У березні 2015 року «депутат» кримської «державної ради», голова «комітету з питань культури та охорони культурної спадщини» Світлана Савченко на пленарному засіданні сесії кримського «парламенту» запропонувала зобов’язати керівників організацій та установ Криму прибрати за два тижні українську державну символіку зі вказівних табличок, розташованих на будівлях багатьох установ – бо, мовляв, «фашисти пішли, а свастика залишилася».[7]У листопаді того ж року Савченко взяла участь у XIX зібранні «Всемирного Русского Народного Собора» на тему «Спадщина князя Володимира й долі історичної Русі»: саме княжим символом Володимира і був тризуб, який Савченко порівняла зі свастикою.

Наслідком подібної риторики стало знищення не лише української символіки, а й будь-яких написів українською мовою. У квітні 2016 року невідомі вандали спотворили напис «Вічна честь і слава героям-переможцям» на меморіалі в районі військового містечка поблизу Феодосії, виправивши літеру І на И, а слово «переможцям» на «победителям».[8]

Феодосійська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 імені Олени Теліги Феодосійської міської ради Автономної Республіки Крим. ФОТО: https://primorskiy.2crim.com/index.php?page=school_20
У квітні 2015 року «голова комітету державної ради республіки Крим з питань освіти, науки, молодіжної політики та спорту» Володимир Бобков обурився тим, що українська школа в селищі Приморське під Феодосією (нині номінально єдина на цілий півострів школа з українською мовою навчання) носить ім’я Олени Теліги – української письменниці та поетеси, учасниці ОУН, яку взимку 1942 року спочатку заарештувало гестапо, а потім разом із чоловіком та соратниками розстріляли німецькі нацисти в Бабиному яру. «Депутат» зажадав перейменувати школу за півтора тижні.[9]Незабаром кримський «міністр» освіти, науки і молоді Наталя Гончарова відзвітувала, що школу в Приморському «виправили».[10]

«Війна ідентичностей» зачепила не лише державні та культурні установи і пам’ятники. Після російської окупації Криму перший і єдиний на півострові український скансен «Рідне село» в Бахчисарайському районі, заснований у 2010 році, зазнав змін: його власникам довелося замінити назву на «Славянская деревня», а дві з трьох столітніх українських хат, привезених із Волині, підігнати під російський та білоруський антураж.[11]

Пам’ятник Тарасу Шевченку в Сімферополі. ФОТО: з відкритих джерел
Скільки разів пропонувалося знести пам’ятники Тарасові Шевченкові у великих містах окупованого Криму – не злічити. Не хочеться навіть наводити ті мерзенні «аргументи», якими супроводжувалися подібні наміри, – як і згадувати осіб, пам’ятники яким пропонувалося встановити натомість. Слід лише зазначити, що в селищі Новоозерне Євпаторійського регіону у 2015 році, якщо не раніше, було демонтовано закладний камінь під пам’ятник Шевченкові[12]; також невідома доля погруддя Кобзареві на території захопленого окупантами штабу ВМСУ в Севастополі.

Бібліотека імені Івана Франка в Сімферополі. ФОТО: Вікепедія
Втім, на превеликий подив, на півострові досі функціонують бібліотеки, названі на честь Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Івана Котляревського, Івана Франка та інших класиків української літератури – від творів яких, власне, позбавлені кримські книгозбірні та навчально-освітні заклади. Наповнення та функції цих бібліотек є предметом окремого дослідження. Наприкінці 2014 року було заявлено, що наукова бібліотека імені Івана Франка в Сімферополі позбудеться імені українського класика, яке вона отримала ще у 1956 році у зв’язку зі 100-річним ювілеєм від дня народження письменника.[13]Проти виступили деякі кримські та російські політичні, громадські та культурні діячі; скандал набув широкого громадського резонансу та дійшов до Міністерства культури РФ, яке негативно сприйняло прагнення кримських «керманичів» «розлучитися з усім українським».[14]Вчергове це питання у жовтні 2018 року порушив «заступник голови комітету державної ради республіки Крим з питань культури та охорони культурної спадщини» Володимир Кличников, ініціювавши перейменування бібліотеки «відповідно до чинного законодавства» на честь російського націоналіста Миколи Данилевського[15], який «Кримові ближчий за Франка». Однак питання зависло в повітрі – так само, як і зініційоване у листопаді 2014 року перейменування бульвару Франка в Сімферополі на честь Миколи Султан-Крим-Гірея.[16]

Розбити вандалами пам’ятна дошка Лесі українці в Євпаторії, 2019 рік. ФОТОСКАН Олекса БЕСКИД з фото: Facebook/Юрий Ваинбрун.
Навесні 2019 року в Євпаторії на будинку №41/24 на вулиці Революції, в якому у 1891 році мешкала Леся Українка і який є пам’яткою культурної спадщини, невідомі розбили мармурову пам’ятну дошку, встановлену в 1952 році на честь цього факту.[17]

22 жовтня 2015 року «депутати» Сімферопольської «міської ради» надали назви дванадцятьом новим вулицям: зокрема, у мікрорайоні Кам’янка з’явилася «вулиця Кримської весни».[18]26 березня 2020 року «міська рада» Сімферополя надала назви 29 новим вулицям міста, одну з яких зволили назвати ім’ям Героя України, майстрині української вишивки Віри Роїк. Втім, «компанію» для видатної кримської українки підібрали «пречудову»: решту вулиць було названо в пам’ять про колишнього мера Москви Юрія Лужкова, «першого голови ДНР» Олександра Захарченка, колишнього постпреда РФ при ООН Віталія Чуркіна, що проводив антиукраїнську пропаганду на міжнародному рівні, одного з теоретиків російського націоналізму Миколи Данилевського, одного з діячів проросійського сепаратистського руху в Криму Володимира Терехова, а також на честь «кримського ополчення» тощо.[19]

Демонтаж пам’ятника Сагайдачному в Севастополі окупаційною владою, 25.04.2014 рік. ФОТО: Форпост
Цілком очікувано першою точкою на мапі Криму, де навесні 2014 року розгорнулося знищення всього українського, стало «найросійськіше» місто півострова – Севастополь. Коли 17 березня 2014 року вже де-факто нелегітимний парламент Криму проголосив «незалежність від України», севастопольські депутати від імені цілого міста попросилися до складу Росії на правах суб’єкта РФ у статусі міста федерального значення. Оголошення результатів місцевого «референдуму» було відзначене розбиттям україномовної дошки на будівлі міської державної адміністрації, після чого самопроголошений «мер» Олексій Чалий відрадив погромників від вандалізму, разом з тим оголосивши про демонтаж усіх символів української державності в окупованому місті[20]та пообіцявши їх «акуратно упакувати та відправити до Києва для подальшого використання».[21]Таку ж долю міським пам’яткам, пов’язаним з українською ідентичністю, прирік наступний «керманич» Севастополя Сергій Мєняйло. Зокрема, у квітні 2014 року було демонтовано встановлений у 2008 році пам’ятник українському гетьманові Петрові Сагайдачному і відправлено до Харкова – майже знищеного на сьогодні ракетними та артилерійськими обстрілами з боку «визвольної» російської армії. Встановлений 1 серпня 2002 року на площі Нахімова у сквері біля меморіалу з іменами почесних громадян Севастополя пам’ятний знак на честь десятиліття ВМСУ було банально знищено.

У жовтні 2014 року місцеві ЗМІ заявили про необхідність «люстрації вивісок української епохи», які опинилися «поза законом» через «постанову уряду Севастополя №396»: мовляв, «естетичне сприйняття та історична пам’ять мешканців міста будуть у більшій безпеці, якщо ці вивіски припинять своє існування», а законодавство держави-окупанта «забороняє ідеалізувати фашистські символи й цінності (?! – авт.) та інформувати про будь-що іноземною мовою».[22]

У лютому 2016 року стало відомо, що в Севастополі до Дня святого Валентина встановили «арт-об’єкт» під назвою «Територія щастя» на місці меморіальної дошки в пам’ять про жертв Голодомору на вході до культурно-інформаційного центру – який до російської окупації Криму мав у назві слово «Український».[23]В липні підтвердилося, що меморіальна дошка на стіні будівлі відсутня[24]: досі ніхто не може сказати, коли й куди вона поділася. У травні того ж року група вандалів самовільно скрутила українські охоронні знаки з фасадів кількох будинків на проспекті Нахімова – у відповідь «п’ятій колоні», що засіла в місті».[25]

Все це жодним чином не дивує за вже дев’ятий рік війни на знищення, яку проти України і всього українського веде Росія. Навіть сьогодні маємо нагоду пересвідчитися на прикладі тимчасово поневоленого українського півдня, що перше, на що піднімається рука окупанта на загарбаних землях, – це мова, література та історична пам’ять. І це нагадує нам про те, скільки ще в нас попереду роботи після звільнення наших окупованих територій.

Сергій КОНАШЕВИЧ

[1]https://vk.com/wall535871340_323520

[2]http://gazetacrimea.ru/news/mi-kak-vsegda-vseh-pobedim-21194

[3]https://www.youtube.com/watch?v=oe3n0gq6Xo4

[4]http://news.allcrimea.net/news/2017/5/16/v-kerchi-perekrasili-zheltogolubye-urny-kotorye-ne-ponravilis-aksenovu-80502/

[5]http://news.wikilex.com.ua/2015/11/okkupanty-reshili-ustroit-zachistku-ukrainskix-smi-2/

[6]http://www.c-inform.info/news/id/32003

[7]http://sevastopol.su/world.php?id=75408

[8]http://vk.com/wall-64596222_322116

[9]http://krymedia.ru/society/3375166-deputat-potreboval-srochno-pereymenovat-krymskuui-shkolu-nazvannuui-v-chest-chlena-oun

[10]http://crimeavector.com.ua/obschestvo/15019-v-krymu-pereimenovali-shkolu-nazvannuyu-v-chest-chlena-oun.html

[11]http://ua.krymr.com/a/27609026.html

[12]https://ru.wikipedia.org/wiki/Новоозёрное_(Крым)

[13]http://krymedia.ru/culture/3364035-nauchnuui-byblyoteku-ymeny-franko-v-symferopole-pereymenuuit

[14]http://15minut.org/article/krymskoj-biblioteke-vernuli-imya-franko-2014-12-31-16-10-04

[15]http://www.c-inform.info/news/id/70059

[16]http://vesti-ukr.com/krym/76991-v-simferopole-zapridumali-ulicu-sultan-krym-gireja

[17]https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/2687590-u-krimu-nevidomi-rozbili-pamatnu-dosku-lesi-ukrainki.html

[18]http://kafanews.com/novosti/110412/v-stolitse-kryma-poyavilas-ulitsa-krymskoy-vesny_2015-10-22

[19]http://www.c-inform.info/news/id/84453

[20]http://glavred.info/politika/sevastopol-obyavil-o-vyhode-iz-sostava-ukrainy-i-snimaet-gosudarstvennye-flagi-274289.html

[21]http://www.tvc.ru/news/show/id/34283

[22]http://ruinformer.com/page/ljustracija-vyvesok-ukrainskij-epohi-v-sevastopole-kto-i-kogda-foto

[23]http://twitter.com/fuckysebastopol/status/698944459099209728

[24]http://hromadskeradio.org/2016/07/13/u-sevastopoli-prybraly-pamyatnyy-znak-zhertvam-golodomoru

[25]http://sevnews.info/rus/view-news/sinyavskij-tablichka-V-Sevastopole-grazhdane-samostoyatelno-reshili-demontirovat-ostavshiesya-s-ukrainskih-vremen-tablichki/26155

________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Предыдущая Россия: выживших срочников с крейсера «Москва» хотят вновь отправить на войну – СМИ
Следующая Администрация отчиталась о завершении работ по расчистке речки Мелек-Чесме

Нет комментариев

Комментировать

Ваш адрес email не будет опубликован.